8 нояб. 2016 г.

Что делать





Купить книгу :: список магазинов

Книга есть в наличии в книжном магазине "Мастер-Класс" в Киеве (ул. Богдана Хмельницкого 57) по цене 160 грн.

Рекомендуем стать подписчиком инстаграмма книжного магазина  https://www.instagram.com/bookstore_mk/ и получить 10% скидку. Также магазин отправляет книги Новой почтой по Украине.

Для приобретения книги "В Оксфорде" можно также позвонить  +38 094 929 07 70 или info@in-oxford.info

(информация обновлена в январе 2018)


Смотрите
на "Новом" канале

Также рекомендуем книги Лены Бойцун для детей из серии про Малыша Гильзи и его друзей
Детальнее - http://chessforchildren.org 


15 апр. 2010 г.

Чорно-біла дискусія # 1: результати

Чорно-біла дискусія
«Життя після навчання за кордоном – повертатися чи залишатися?»
Результати, аргументи, враження.

Олена Бойцун, модератор та ініціатор дискусії

Чорний та білий – протилежні кольори, що описують два граничних стана думки - «Так» чи «Ні». Під час обговорення певного питання з обох боків учасники дискусії грають в шахи аргументами та приходять до взаємовигідної позиції.

Результати
Перша чорно-біла дискусія відбулася 10 квітня 2010 в рамках книжкової виставки Медвін. Захід планувався як цікавий експеримент: формат дискусії є досить незвичайним; до того ж для організації було лише декілька днів. Саме тому особливо приємне те, що аудиторія зібралася, аргументи знайшлися, правила прижилися, а дискусія відбулася.

Альбом: Черно-Белая дискуссия


Темою дискусії стало наступне питання: «Життя після навчання за кордоном – повертатися чи залишатися?» Чотири експерти виступили дискусантами та погодилися на незвичайний формат заходу. Вони заздалегідь готували аргументи як за позицію «залишатися», так і за позицію «повертатися». Стартова позиція учасників була розіграна за допомогою жеребкування, а потім модератор міг будь-якої хвилини змінити позицію учасника (інколи навіть в процесі аргументації за протилежну позицію). Головною метою саме такого формату дискусії була необхідність подивитися на питання з двох сторін, а вже після дискусії учасники мали змогу висказати свою особисту точку зору на питання. Саме тоді майже кожний учасник підкреслив доцільність вибору повертатися в Україну та використовувати отримані знання як для особистого розвитку, так і для розвитку рідної країни.

Таку ж саму точку зору виказала «добра фея» дискусії з аудиторії. Дівчина як раз збиралася на довгострокове навчання за кордон й на початку дискусії ще не мала певної позиції щодо того, чи треба їй налаштовуватися на повернення додому чи шукати можливості залишитися за кордоном. У своєму підсумковому слові «добра фея» розповіла, що дискусія допомогла їй систематизувати свої очікування та мотивацію, та закликала усіх в будь-якому випадку бути патріотом своєї країни.

Альбом: Черно-Белая дискуссия


Аргументи
Як результат дискусії, стало можливим визначити групу певних причин, які можуть впливати на рішення залишитися за кордоном чи повернутися в Україну. Основні аргументи можна об’єднати у чотири великих групи:
- кар’єрне зростання,
- фінансові питання,
- соціальне середовище,
- особисті питання.


Кар’єрне зростання
Рішення виїхати за кордон для навчання багато людей приймає саме для того, щоб підвищити свої шанси отримати гарну роботу із перспективами кар’єрного зростання.

Причини залишатися
1. Навчаючись на довгостроковій програмі у закордонному ВНЗ можна приймати участь у кар’єрних заходах свого університету (ярмарки вакансій, персональні консультації тощо) або проводити моніторинг наявних вакансій у країні навчання. Крім того, у більшості закордонних ВНЗ діють Центри кар’єри та працевлаштування, можна знайти роботу завдяки мережі випускників попередніх років тощо.
2. Якщо повертатися після довготривалого навчання в Україну, то можна зіткнутися із проблемою знайти роботу через втрату соціальних зв’язків та контактів, брак досвіду роботи тощо.

Причини повертатися
1. Спеціаліст із закордонним дипломом та міжнародним досвідом в Україні може претендувати на гідні умови роботи як у міжнародних, так і вітчизняних установах. Знання іноземних мов та зв’язки у міжнародному середовищі, розуміння середовища принаймні ще однієї країни, крім України, відкритість до нового досвіду та мотивація працювати у рідній країні будуть додатковими плюсами у переговорах із потенційними роботодавцями.
2. В Україні діє багато міжнародних корпорацій, які шукають саме на українців із міжнародним досвідом.
3. Ваше кар’єрне зростання залежить тільки від вас. Ви можете чути багато історій про те, як хтось колись повернувся й не міг рік знайти роботу, але ви повинні розуміти, що усі люди різні, у всіх є різними очікування, досвід та мотивація. Якщо ви впевнені у собі, то зможете самі скласти свій робочий шлях навіть без знайомств або певного досвіду роботи.
4. Наразі в Україні швидко розвивається як бізнес, так і наукове, культурне, соціальне середовище. У середовищі, що розвивається та розширюється, простіше знайти цікаву роботу або створити власний проект.


Окремо можна виділити питання про можливість почати свій бізнес. На протязі дискусії було згадано дві протилежні точки зору:
1. Не треба повертатися в Україну, бо власний бізнес простіше розпочати в іншій країні (підтримка держави, легкі умови реєстрації та існування, можливості для отримання кредиту тощо).
2. Треба повертатися в Україну, бо саме тут краще розпочинати свій бізнес (підтримка знайомих та друзів, відсутність мовного бар’єру під час реєстрації та діяльності, можливості для отримання кредиту тощо). Поза Україною маєте менше шансів на власний бізнес, ніж на Батьківщині.

Треба також зазначити, що певні стипендії на довгострокове навчання мають обмеження щодо того, щоб залишитися у країні навчання – стипендіату дається у середньому 3 роки для того, щоб людина спробувала знайти себе у рідній країні. Якщо після 3 років людина хоче повернутися та шукати роботу у країні, де було отримано освіту, вона вільна це робити.

Альбом: Черно-Белая дискуссия


Фінансові питання
Фінансові питання здебільшого невід’ємно пов’язані із роботою та кар’єрним зростанням, але, як показала дискусія, можуть не бути головним аргументом при прийняття рішення залишитися за кордоном чи повертатися в Україну. Питання самореалізації, кар’єрних можливостей та особистого комфорту викликали значно більше обговорення.

Причини залишатися:
1. Закордоном простіше розпочати працювати та отримувати зарплатню, що більша, ніж в Україні, тому й отримати гідний рівень життя.
2. Закордоном можна економити та простіше відкладати гроші, наприклад, на житло, через стабільну економічну та фінансову ситуацію у країні.

Причини повертатися:
1. В Україні можливо отримувати зарплатню, що є подібною до зарплатні, наприклад, у Європі (наприклад, у багатьох міжнародних компаніях ставки зарплатні є однаковими для різних країн), але при тому сума відрахування на податки й рівень цін будуть значно нижчими.
2. В Україні українцю простіше взяти кредит на житло, автомобіль, на розвиток бізнесу тощо, а світова фінансова криза показала, що усі країни поєднано у глобальну економічну систему.

Альбом: Черно-Белая дискуссия



Соціальне середовище
Особисте світосприйняття та емоційна складова може впливати на оцінку усього процесу навіть більше, ніж об’єктивні причини (умови життя, фінансові питання тощо).
При обговоренні культурно-соціальних питань особисті погляди та досвід впливають на аргументацію, й тому аргументи спираються на відсилки на досвід знайомих, друзів частіше, ніж на статистичні дані або загальні тенденції. Частина, що торкається соціальних питань, викликала найбільше обговорення та найбільшу активність аудиторії.

Причини залишатися
1. Люди за кордоном притримуються певних правил поведінки, що робить соціальну та психологічну атмосферу більш комфортною.
2. За кордоном більш виважена система управління житлово-господарськими процесами, в управлінні притримуються правил єдності стилю градобудування та оформлення. В Україні ж навпаки людина може не знаходити естетичного задоволення через відсутність чітких правил оформлення, наприклад, рекламних поверхонь.
3. За кордоном рівень медичної допомоги кращий.
4. Через пункти 1-3 дітям (навіть майбутнім) краще зростати закордоном.

Причини повертатися
1. Хоча пристосуватися до закордонного середовища можливо, соціокультурні особливості певних країн можуть бути такими, що українцям буде важко до них пристосуватися, й це може бути бар’єром для повноцінного життя за кордоном. Саме тому знайоме з дитинства українське середовище є кращим й зрозумілішим.
2. Використовуючи мову, що не є рідною, рано чи пізно можна зіштовхнутися із проблемами або мовного бар’єру, або мовного непорозуміння. Особливо ці проблеми можуть виникнути при умові створення родини за кордоном, адже рідна дитина або онука може не володіти рідною мовою своїх батьків чи бабусь та дідусів.
3. В Україні медичні послуги є більш доступними та дешевшими, ніж за кордоном, а питання щодо кращого рівня медичної допомоги є спірним.
4. Наразі в Україні можливо самостійно виступити із ініціативою вирішення житлово-господарських, градобудівельних або інших проблем за допомогою суспільних організацій та об’єднань громадян (наприклад, житлово-господарські проблеми можна вирішувати за допомогою кондомініумів). Отримавши міжнародний досвід, людина може діяти більш активно у рідній країні, допомагаючи вирішувати певні проблеми суспільства.

Альбом: Черно-Белая дискуссия


Особисті питання
Моделювати особисті ситуації завжди складно через те, що різні люди одночасно можуть сприймати одну й ту ж саму ситуацію по-різному, й тому так складно знайти однозначне «чорне» та «біле» під час обговорення.

Причини залишатися
1. Якщо ви одружилися або вийшли заміж за кордоном, то необхідно залишатися у країні свого чоловіка або дружини для того, щоб зміцнити сім’ю.
2. За кордоном можна знайти поштовх для того, щоб розкрити себе. Незвичайне середовище, нові люди, нові ідеї – все це буде стимулювати до самореалізації.


Причини повертатися
1. Якщо ви одружилися або вийшли заміж за кордоном, то необхідно обов’язково показати свою рідну країну чоловіку або дружині та привезти його або її в Україну. В Україні є всі можливості для реалізації себе іноземцем.
2. Якщо ви не знайшли себе в Україні, то буде ще складніше створити себе поза нею. З іншого боку, отримавши поштовх та зрозумівши щось важливе про себе за кордоном, необхідно повертатися та проміняти отримані знання в Україні, «повертатися до коріння» для того, щоб ще краще зрозуміти себе.

Отже, під час дискусії було висловлено багато аргументів, які ми намагалися систематизувати. Звичайно, що рішення залишатися чи повертатися в Україну після навчання за кордоном є рішенням особистим. Ми тільки можемо сподіватися, що можливість подивитися на ситуацію з обох боків буде корисною для кожного, хто замислюється над вибором. В житті чорний чи білий граничний стан зустрічаються не так вже й часто, багато відтінків впливають на будь-яке рішення, але саме тому інколи є так доцільно пограти в шахи із своїми думками.

P/s Як невеличкий бонус, оскільки у дискусії декілька разів піднімалася проблема медичного обслуговування й особливо проблеми стоматології закордоном, я виклала на сайті відривок із своєї книги «В Оксфорді», глава «Грудень», про те, як Таня ходила до стоматолога у Великобританії (http://www.in-oxford.info/2010/04/blog-post.html).

Альбом: Черно-Белая дискуссия


Хотілося би виказати подяку першим дискусантам: Олесі Сторожук, Максиму Яковлєву, Анні Осипчук, Ользі Заведії, першій «добрій феї» проекту Марині Лопирьовій, усім, хто завітав до дискусії, ставив питання, сміявся та розмірковував, усім, хто приймав участь в онлайн-обговоренні питання тощо.

Якщо Ви хотіли б стати учасником (або фотографом) чорно-білої дискусії у майбутньому, запропонувати тему для наступної події або підписатися на розсилку анонсів майбутніх заходів, будь ласка, пишіть Олені Бойцун olena@in-oxford.info

Сайт UNISTUDY продовжує чорно-білу дискусію онлайн, подробиці - http://unistudy.org.ua/articles.htm?id=1747

Правила чорно-білої дискусії:
У дискусії приймають участь 4 особи, які заздалегідь знають тему дискусії та готують аргументи «за» та «проти». Перед початком розігруються стартові позиції учасників («чорне» чи «біле»). Дискусію веде модератор, який слідкує за часом та ходом дискусії, задає питання учасникам. Модератор може будь-якої миті змінити позицію учасника на протилежну, тому учаснику треба намагатися зрозуміти проблему найкращим чином незалежно від того, яку позицію він займає особисто. Наприкінці дискусії модератор дає змогу учасникам висказати свою особисту позицію.
На початку дискусії з залу добровільно обирається «добра фея», яка під кінець заходу може особливо відмітити певного учасника чи певний аргумент дискусії. Як результат заходу, усі аргументи дискусії збираються, систематизуються та поширюються.
Чорно-біла дискусія планується проводитися на регулярній основі.
Захід є складовою частиною проекту «В Оксфорді» (http://in-oxford.info/)

Анонс Чорно-білої дискусії # 1 - http://www.in-oxford.info/2010/04/1.html

14 апр. 2010 г.

Таня идет к стоматологу

Отрывок из книги Олены Бойцун "В Оксфорде", глава "Декабрь"

Завтра Таня зашла ко мне, встала посреди комнаты и сказала:
— У меня болит зуб.
Это был ужас и трагедия. Еще до приезда в Великобританию мы наслышались о том, как дорого лечить зубы. Наша страховка покрывала многое — мы никогда не знали, что именно, но, по крайней мере, мы могли рассчитывать на такое же обслуживание, как и все жители страны. Лечение зубов страховка покрывала — частично. И мы никогда не знали, насколько частично, зато слышали много историй о том, как люди разорялись, платили по 500 евро/фунтов/долларов за одну пломбу, платили тысячи за вырванный зуб, практически — миллионы уходили на то, чтобы иметь ровные зубы.

— Ой, Танечка… — посочувствовала я. — Очень болит?
— Нет, не очень, — сказала Таня. — Я лучше потерплю.
Таня терпела неделю, а потом зашла ко мне, уже держась за щеку, и сказала:
— У меня болит зуб.
— Нужно идти к врачу, — сказала я.
У Тани в глазах стояли слезы. И, думаю, не столько из-за физической боли, сколько от осознания того, что мифические миллионы могут перейти к непонятному стоматологу.
— Я потерплю, — стоически сказала Таня. — Это зуб мудрости болит. Думаю, я просто становлюсь умнее, поэтому он и болит.
— Ага, умнее и здоровее, — скептически подтвердила я.
Таня ушла, а я нашла в буклете нашего колледжа телефон стоматолога. Было написано, что он особенно работает со студентами и преподавателями нашего колледжа. Именно так — особенно. Кроме особенной работы со студентами колледжа Святого Антония, этот доктор работал и с системой национального страхования, то есть не был абсолютным частником, а делал клиентам скидку, а потом эту скидку ему возвращало государство по страховке.
Через два дня Таня зашла, держась за щеку обеими руками, и сказала:
— У меня болит зуб, а Глин только что на кухне сказал, что это может быть инфекция, и мне обязательно нужно к врачу. Точнее, сначала он сказал мне — макароны на завтрак! Как ты можешь есть макароны на завтрак! А потом сказал, что это может быть инфекция.
Я протянула Тане телефон особого стоматолога нашего колледжа, и мы стали ему звонить.

— Запишусь на завтра, — проговаривала Таня, сидя в наушниках и звоня по Скайпу к доктору. — Или нет, лучше на сегодня, ой-ой-ой. — Она меняла точку зрения каждый раз, когда дотрагивалась до щеки. — Или лучше на завтра, — говорила Таня снова, когда не шевелила языком. — Нет, все-таки на сегодня…
Тут она дозвонилась.
Чтобы не расстраивать Таню, я решила не говорить ей о своих подозрениях, что получить запись на сегодня-завтра будет очень сложно. Потому что в Западной Европе очередь на визит к врачу может тянуться неделями. Однажды у моего хорошего знакомого в Голландии заболел палец. Он записался к врачу — на вторник через три недели, у врача не было свободного времени. Через три недели палец прошел, но — какая удача! — именно в тот вторник мой знакомый сломал руку и сразу же появился у врача, где ему качественно и быстро оказали помощь. Я считаю, это настоящий телепатический биосимбиоз врачей и пациентов.
— Есть место через два дня… — разочарованно протянула Таня.
Я радостно замахала ей руками: “Соглашайся, соглашайся! Какая удача, всего два дня!” — моему счастью не было предела.
Таня была, кажется, со мной не согласна.
— А на сегодня у вас нет мест? — спросила она. — У меня очень, очень болит зуб.
Женщина на записи удивилась. Я просто чувствовала это удивление через наушники.

— Через два дня есть место, с одиннадцати пятнадцати до одиннадцати тридцати, — повторила регистратор металлическим голосом.
“Да соглашайся же”, — толкнула я Таню.
— Хорошо, я согласна, — сказала Таня и продиктовала женщине свой номер страховки. — Тамара, это же ужас какой-то, через два дня! — в глазах у Тани стояли слезы.
— Танечка, ты что, не понимаешь, что, скорее всего, для того чтобы ты смогла пойти к врачу уже через два дня, кому-то пришлось умереть?! — удивилась я.
— Кому умереть? Когда умереть? — испугалась Таня.
— А как, ты думаешь, еще могло произойти такое, что освободилось место у стоматолога всего лишь через сорок восемь часов? Это означает только одно — минуты за три до твоего звонка печальные родственники отменили запись покойного к стоматологу. Отменили — потому что если не отменить, и не прийти, то нужно будет заплатить приличный штраф.
— Ох-ох-ох, — ответила Таня. — Давай надеяться, что все-таки не умер этот прекрасный человек, а просто попал в больницу с аппендицитом.
Через два дня мы пошли к стоматологу. Я решила идти вместе с Таней, чтобы морально ее поддержать, а еще я надела юбку с воланами, потому что мы шли к стоматологу, и это был почти выход в свет. Я начинала понимать, что Оксфорд все-таки — маленькая деревня; для того чтобы надеть юбку с воланами, требовался приличный повод. Без повода — это было не комильфо, а стоматологи — это и необычно, и благородно.

Кабинет врача находился на Бомонд стрит, мы дошли туда быстро, минут за двадцать до назначенного времени, и решили погулять. Таня была хоть и не в юбке с воланами, но в сапогах на каблуках, мы дефилировали и, в основном, нервно обсуждали, сколько сотен фунтов придется выложить за визит.
— У меня, конечно, есть кое-какие сбережения с собой, но всего фунтов пятьсот, не больше, — волновалась Таня. — Я его сразу попрошу, вы мне сначала скажите, сколько это будет стоить, а потом я решу, делать это или нет.
— Да не переживай, — успокаивала я подругу. — Если что, проживем, купим макароны и помидоры за 12 пенсов, выживем.
И вот мы снова подошли к дому, где принимал стоматолог, и решительно нажали на кнопку.
— Проходите на третий этаж, — ответила тетя-регистратор, и мы пошли.
Дом был очень старый и деревянный, то есть, простите, викторианский и аутентичный. На узенькой лесенке скрипели ступеньки, стены, казалось, сдвигались с каждым этажом, места было мало. На третьем этаже мы вошли в маленькую приемную.
— Садитесь, доктор вас сейчас примет, — сказала регистратор и выдала Тане анкету для заполнения.
— А я для моральной поддержки, — сказала я.
— Я так и поняла, — сказала регистратор. — У нас все так приходят. — И, по ее взгляду на меня снизу вверх я поняла, что все приходят еще и именно в юбках с воланами.

Пока Таня пыталась собраться с мыслями и вспомнить свою дату рождения для анкеты, я осмотрелась. Комната была маленькая, аутентичная, как и весь дом. Кроме стола регистратора, в ней находились только диванчики для посетителей и большой фикус, который прикрывал бывший камин. На стенах были развешены картинки на медицинскую тематику, а над столом женщины-регистратора под стеклом висел большой, вышитый красными нитками, слоган “Здоровые зубы делает наш папа”.
Таня наконец-то вспомнила свой день рождения, и тут в комнату зашел врач с предыдущим пациентом.
— Так что приходите на следующую чистку через полгода, — сказал он и позвал Таню.
Предыдущий пациент подошел к регистратору, я рассматривала фикус, вскользь слушая, как пациент платит деньги регистратору. Заплатив то ли полтораста, то ли полторы тысячи фунтов, пациент сказал:
“Всего хорошего”, я подняла на него глаза — и оказалось, и оказалось, и оказалось, что это был Байрон!
Тот, тот самый! Тот, кого я сфотографировала! Я мгновенно выпрямила спину, благородно выставила ножку из-под юбки с воланами, но он уже уходил, бросил на меня взгляд, внимательно посмотрел, но ушел. Я снова расслабила спину и спрятала ногу под
диван.
“Эх, — разочарованно подумала я, — как же я выглядела, интересно?”
Я вышла в маленький коридор, спустилась чуть-чуть вниз по лестнице, где в переходе находился туалет. Мне хотелось посмотреть на себя в зеркало и убедиться, что я была лучше всех. По крайней мере, лучше регистраторши. Не глядя под ноги, я смело
шагнула в уборную и чуть не сломала ногу, потому что пол находился сантиметров на полметра ниже, чем я предполагала.
Я выглядела прекрасно, конечно. Толку-то.
Взобравшись снова на лестницу, я вернулась в приемную.
— Я забыла вам сказать, что в туалете пол расположен ниже обычного, — подняла голову регистратор. — Вы не ушиблись?
— Спасибо, вы так милы, — улыбнулась я, а сама думала — спросить или нет про Байрона.
В этот момент в комнату вбежала Таня.
— Все, мы уже уходим, — радостно сказала она и поспешно принялась надевать пальто.
Я засомневалась, не сделала ли Таня что-нибудь со стоматологом, чтобы не платить, уж очень она спешила и нервно улыбалась, но тут вышел и сам врач.
Он передал регистратору какие-то бумажки, сказал:
“И не болейте” и снова ушел.
Регистратор принялась читать бумажки.
“Сейчас она скажет эту сумму, — ждала я. — Сейчас, сейчас…”
— Сто пятьдесят фунтов, — невнятно сказала женщина.
— Сколько?! — воскликнули мы с Таней вдвоем.
— Пятьдесят фунтов, — повторила женщина.
— Пятьдесят? — переспросила Таня.
— Пятнадцать, — снова повторила женщина. — Один, пять. Пятнадцать.
Таня молча встала, отдала женщине дебетовую кар точку, потом повернулась ко мне и глаза ее светились счастьем.

На улице, спустившись по викторианским ступенькам вниз, мы почувствовали себя абсолютно и бесповоротно счастливыми. Пятнадцать фунтов — столько стоили визит к врачу и выписывание рецепта. У Тани оказалась именно инфекция, прорезался зуб мудрости, и врач выписал рецепт на антибиотики. Я видела Байрона и не сломала ногу. Жизнь была прекрасна и удивительна, и еще пошел мелкий-мелкий снежок.

День рождения Тани был через три дня, из-за антибиотиков ей нельзя было пить алкоголь, но она рискнула — и съела целых две конфеты с заспиртованной вишней. Еще мы хорошо посидели с ней в кафе “Руж”, погуляли по улицам, посмотрели на людей, показали себя и снова купили много всего на рождественских распродажах на почти последние деньги. В поздравительной открытке Тане я написала: “Желаю Тебе увидеть в следующем году работающие солнечные часы”.